Вогонь, лід і Ганс Гербігер

Коментарів: 0
Вогонь, лід і Ганс Гербігер

Одного літнього ранку 1925 року майже кожен провідний вчений Австрії та Німеччини отримав простого і водночас зухвалого листа:

«Прийшла пора вибирати, ви з нами або проти нас. Гітлер розчистить політику, а Ганс Гербігер вимете неправдиві науки. Доктрина вічної криги буде знаком відродження німецького народу! Бережіться! Ставайте в наші ряди, поки не пізно!».

Ганс Гербігер, чоловік, про якого йшлося в листі, на той час розміняв сьомий десяток, носив величезну бороду і писав вкрай гидким почерком. Біографія цього одіозного німецького інженера епохи Третього Райху не вигадлива. Він народився у 1860 році в австрійській провінції Тіроль, закінчив технологічне училище у Відні й стажувався в Будапешті. Спочатку працював креслярем, потім фахівцем із компресорів. Саме в цей період Гербігер пережив певний містичний досвід. Якось, він спостерігав, як розплавлена сталь пролилася на промерзлу землю. Від швидкого нагрівання води земля вибухнула з деяким запізненням і великою силою. Молодого інженера осінило «геніальне» відкриття, що в основі всіх процесів Всесвіту лежить одвічне протистояння між льодом і вогнем. Тоді у Гербігера було безліч важливіших справ, але побачене відклалось у пам’яті. У 1894 році він спроектував інноваційний клапан для насосів і компресорів. Продаж ліцензії на патент американським і німецьким компаніям приніс Гербігеру великі статки, на які він відкрив власне підприємство «Hörbiger & Co», яке існує і понині. Однак, Перша світова війна фактично розорила перспективного вченого та підприємця.

В повоєнні часи Гербігер захоплюється одночасно температурною фізикою, астрономією й давніми міфами. Він поставив перед собою амбітну мету пояснити походження Всесвіту. В результаті ним була створена так звана доктрина «Вель» (від німецького Welteislehre), або доктрина вічної криги. Суть цієї доктрини в комплексному баченні історії та еволюції космосу, як ідеї вічної боротьби між силами відштовхування льоду та тяжіння вогню в безкінечних просторах Всесвіту.

Гербігер стверджував, ніби знає, як «насправді» виник Всесвіт. Згідно його гляціальної (від латинського glacies — лід) космології Сонячна система утворилася в результаті взаємодії надзірки (вогняної сфери) і космічного льоду. На початку часів у безкінечній порожнечі покоїлося величезне тіло з високою температурою, в мільйони разів більше нашого теперішнього Сонця. Воно зіткнулося з гігантською планетою зі скупчення космічного льоду. Ця крижана маса глибоко проникла в надзірку. Потім протягом сотні тисяч років не відбувалося нічого. Але згодом водяна пара змусила Надсонце вибухнути. Друзки від вибуху розлетілися навсібіч, ставши кометами, планетами та астероїдами. А надзірка перетворилася на теперішнє Сонце. Планет спочатку було не дев’ять, а тридцять. Деякі з них впали на світило. Власне, плями, що спостерігаються на Сонці — результат падіння крижаних брил. Марс, Юпітер, Місяць і більшість планет складаються із космічної криги. Таємничі канали на поверхні Марса — це лише тріщини на льоду. Земля ж унікальна тим, що не була повністю охоплена холодом. Частка космічного вогню під її поверхнею розтопила кригу і дала можливість зародитися життю. Що ж стосується Чумацького Шляху, то це лише скупчення крижаного пилу на периферії Сонячної системи. Окрім того, всі небесні тіла підкоряються одночасно двом силам: відцентровій силі первісного вибуху і гравітації. Сила початкового вибуху з часом зменшується, а тому планети невпинно зближаються.

В минулому Земля мала не один, а цілих чотири супутники, які по черзі впали на планету, утворивши чотири геологічні епохи. В процесі свого наближення, супутник змінював гравітацію на Землі, тому там наставав період гігантизму серед живих організмів. Згодом, після остаточного падіння чергового Місяця, наступний великий астероїд притягувався нашою планетою з космосу.

Під час першої геологічної епохи не існувало нічого цікавого, окрім величезних рослини та гігантських комах.

В кінці другої — з’явилися динозаври й перші люди-титани, які лише віддалено нагадували сучасних людей і були гігантами та довгожителями. Вони мали зріст 7-10 метрів, володіли паранормальними здібностями і телепатією. Велетні осягнули таємниці Всесвіту і створили священні науки. Суспільний лад у ті далекі часи був подібний устрою гігантських комах першої епохи. Падіння другого Місяця 150 мільйонів років тому обірвало існування цієї цивілізації. Більшість гігантів загинуло, лише деякі з них сховалися в підземеллях і вижили.

Коли з’явився третій Місяць, виникли звичайні люди. Дикі, менші зростом і тупі. Це були наші справжні предки. 900 тисяч років тому наближення третього Місяця змінило земний клімат, що зробило можливим повернення титанів із їх підземних сховищ. Це була справжня золота доба, коли під керівництвом добрих і мудрих гігантів дикі предки сучасних людей окультурилися і заснували дві могутні цивілізації: першу — в Андах, а другу — в Північній Атлантиці. Саме ця друга держава, була описана Платоном, як Атлантида.

Після падіння третього Місяця пройшло 138 тисяч років, протягом яких Земля самотньо кружляла навколо Сонця. 12 тисяч років тому наша планета притягнула теперішній Місяць. У результаті сталася нова катастрофа. Північне і південне моря стеклися до екваторіального поясу, утворивши Всесвітній потоп, описаний у Біблії. Атлантична цивілізація зникла за одну ніч. У цей новий період велетні остаточно виродилися, а на уламках колишніх культур народилася сучасна людська цивілізація. Всі ми — лише наслідки мутації і деградації тих великих, які загинули при потопі. Однак, різні раси мають різний ступіть деградації. З поміж усіх людей, германці виявилися найближчими до легендарних атлантів, лише вони безуспішно намагаються досягти колишніх висот. Німці забули своє велике минуле, але те, що втратив розум, ще ворушиться у глибинах підсвідомості.

Четвертий Місяць теж колись впаде на Землю. Під час його наближення гравітація на Землі знову зміниться. Океани покриють всю сушу, окрім найвищих гір, а тварини стануть земноводними або морськими мешканцями. Коли космічні сили збільшать свій вплив, мутації серед живих організмів відбуватимуться набагато частіше ніж зараз. У результаті германці відновлять свій велетенський зріст, згадають забуті знання і знову будуть керувати світом. Потім, максимально наблизившись, Місяць вибухне й перетвориться на величезне кільце зі скель, льоду та газу. Падіння шматків колишнього супутника викличе Апокаліпсис, передбачений ще Іваном Богословом. Лише деякі види переживуть цей катаклізм. Еволюція фактично почнеться з нуля. Протягом тисячоліть позбавлену супутників Землю чекають нашарування нових рас і цивілізацій гігантів. Але це буде лише прелюдією до дійсно вселенської катастрофи.

Марс, як і Місяць, поступово буде притягнутий Землею і досягне її орбіти. Втім, він занадто важкий, а тому замість стати земним супутником, він впаде на Сонце. Перед своїм падінням, Червона планета торкнеться Землі й притягне її атмосферу. Вода випарується, земна кора вибухне, а все живе буде вмить загине. Ставши мертвою кам’яною брилою, наша планета згодом теж впаде на Сонце. Всередині вогняної маси світила протягом мільйонів років буде накопичуватися водяна пара. Поки не відбудеться вибух, який започаткує новий Всесвіт.

Такими були історія і майбутнє нашої Сонячної системи в очах Ганса Гербігера. Це було пояснення космосу, яке суперечило офіційній астрономії, але виправдовувало давні міфи.

Коли у 1913 році 800-сторінкова наукова робота австрійського інженера була оприлюднена, науковий світ просто не помітив її. Тоді Гербігер спільно з Фаутом випустив скорочену й очищену від наукової термінології версію праці. Спрощена викладка доктрини «Вель» раптово знайшла послідовників серед археологів і фахівців з міфології.

Втім, доктрина вічної криги ще залишалася досить маловідомою та маргінальною теорію. Аж поки маячнею поїхавшого інженера не зацікавилися націонал-соціалісти. Ще б пак, Гербігер же апелював до націоналістичних почуттів німців, наділяв їх месіанською роллю в світі. За це нацисти, у багатьох з яких не було навіть середньої освіти, назвали Гербігера «Коперником XX століття», а гляціальна космологія була оголошена офіційною доктриною нацизму в царині фізичних наук. Так безумство отримує подальше визнання.

Спочатку вчені намагалися боротися проти доктрини вічної криги, протестували, публікували листи і статті, доводячи безглуздість теорії Ганса Гербігера. Вони ще більше занепокоїлись, коли «Вель» став широким народним рухом. Після приходу Гітлера до влади опір вчених став слабшим. Хоча в університетах ще продовжували викладати «класичну» астрономію, багато хто з відомих вчених і діячів від науки був змушений публічно визнати доктрину вічного льоду. Адже сам фюрер відкрито підтримував Гербігера і вірив йому. Отримавши державне лобі й фінансування, мережа Гербігеріанських товариств значно розрослася. Гербігеріанці видавали великим тиражем щомісячний журнал «Ключ до світових подій», тематичну літературу та агітаційні листівки, тим самим завойовуючи десятки тисяч прихильників.

Проте сам Гербігер, який на той час вже став професором, на ґрунті своїх теорій і зловживання кокаїном, почав остаточно втрачати зв’язок із реальністю. Його поведінка ставала все менш передбачуваною, він не терпів ніяких заперечень, а в очах з’явився фанатичний, абсолютно божевільний блиск. Неясно чим би все це скінчилось, якби любитель вогню та льоду раптово не зник безвісти. І що характерно, сталося це в часи внутрішніх чисток у середні НСДАП. Навряд чи існують документальні підтвердження того, що нацисти «допомогли» зникнути творцю доктрини «Вель», але є достатньо підстав так вважати.

Гербігеріанська школа продовжувала існувати вже в рамках нової, нацистської науки. Нею якийсь час опікувався син засновника — Ганс Роберт Гербігер, відомий своїми зв’язками з керівництвом штурмових загонів. Поступово інтерес нацистів до гляціальної космології охолов. У результаті гербігеріанці виживали лише завдяки особистій підтримці Гіммлера. Шеф СС навіть поставив однією з цілей експедиції на Тибет знаходження останків давніх велетнів, а також геологічні вимірювання, пов’язані з теорією вічного льоду. За 14 місяців експедиції учасники зібрали багатий антропологічний, геологічний та етнографічний матеріал. Однак, жодних підтверджень доктрини «Вель» знайдено не було. У 1942 році Гербігеріанське товариство остаточно втратило фінансування і було розпущене.

Однак, кокаїнові фантазії Ганса Гербігера виявилися напрочуд живучими: організації прихильників доктрини «Вель» досі існують в Англії та США. У п’ятдесяті роки вони робили спроби реформувати своє вчення, очистивши його від найбільш диких моментів. Так, гербігеріанці відмовилися від теорії космічного льоду і перестали стверджувати, що Всесвіт обмежується Сонячною системою, але залишили теорію циклічного падіння супутників (хоча і привели її у відповідність до актуальних археологічних знахідок).